Вулиці, що розповідають історії: розповідає Охтирський музей

Є в Охтирці вулиці й провулки, назви яких відкривають перед нами цілий світ забутих або маловідомих постатей. Одна з таких – на честь Юрія Самброса. Хто ж він був? І чому його ім’я варте того, щоб залишитися в пам’яті міста?

Юрій Пилипович Самброс народився 7 квітня 1894 року в Тростянці, що входив до Охтирського повіту. Він виріс у родині службовців, де освіта і культура були важливими цінностями. З юності обрав шлях, який визначив усе його життя – шлях учителя.

Освіту здобув у Сумській гімназії, розпочав навчання в Харківському університеті, але Перша світова війна перервала студентські роки – він служив як царський офіцер, що пізніше коштувало йому утисків. Після революційних подій 1917 р. повернувся до рідного краю, саме тут почалася його справжня місія.

У 1920-х роках Самброс став одним із тих, хто формував українську освіту на Сумщині. За півтора року мешкання у Тростянці (1918-1919 рр.), він чимало часу віддав роботі у товаристві «Просвіта», котра вела активну культурно-освітню роботу серед місцевого населення. З вересня 1918 року почалася його вчительська кар’єра. Першим місцем роботи як педагога стали місцева вища початкова школа, а згодом приватна школа Л. Іваницької. Викладав українську мову, історію та літературу.

Його ідея була простою, але сміливою для того часу: школа має виховувати свідомих українців, які знають свою мову, культуру і історію.

Самброс разом зі своїми друзями та однодумцями Б. Антоненко-Давидовичем та Л. М. Довгополюком заснували в Охтирці на Монастирській горі дитяче містечко для безпритульних дітей – місце, де вони могли отримати не лише дах над головою, а й освіту та шанс на майбутнє. Це був не просто педагогічний експеримент – це була спроба змінити суспільство через турботу про дітей.

Юрій Самброс був також науковцем і новатором. Він писав праці з педагогіки, розробляв методики навчання, редагував педагогічний часопис «Наша освіта». Його дослідження стосувалися мови, педагогічної практики та організації навчального процесу.

У 1920-х роках він пережив репресії проти української інтелігенції, працюючи в Охтирці, Сумах і Тростянці. Під час Голодомору 1932–1933 років, перебуваючи в Харкові, вів щоденники, описуючи атмосферу страху, смерть людей на вулицях і способи виживання – ці записи стали цінним свідченням національної руїни.

Його життя не було легким. У 1930-х роках, у часи репресій, Самброс зазнав переслідувань через проукраїнську позицію та минуле. Зрештою він був змушений покинути Україну, рятуючись від утисків, і працював викладачем уже на Уралі, де здобув заочну вищу освіту, кандидатський ступінь і звання заслуженого вчителя республіки.

Попри це, він не зрадив своїм переконанням. Усе життя залишався вірним ідеї освіти як основи розвитку людини і нації. Наприкінці життя написав спогади – своєрідний підсумок довгого й непростого шляху.

Вулиця Юрія Самброса – тихий короткий провулок у житловому районі 9-ї сотні нашого міста, колишня вулиця Грибоєдова, перейменована в 2024 році в рамках декомунізації.