Як лікарня в Охтирці пережила початок вторгнення та відкриває нові відділення під час війни

Охтирську центральну районну лікарню розпочали будувати у 1980-х роках, на кілька років роботи заморозили, а після їх відновлення медзаклад переїжджав туди поступово, відділення за відділенням, поверх за поверхом. Остаточно медики переселилися в нову лікарню у 2019 році. Про те, як працівники пережили початок повномасштабного вторгнення і оперували під звуки вибухів, як під час війни там відкривають відділення та опановують нове обладнання – у репортажі сайту Трибуна.Суми.

«Не треба, доктор»

24 лютого 2022 року нинішній директор Охтирської лікарні Ігор Гресько, який тоді працював у медзакладі хірургом-сумісником, мав їхати до Сум проводити практичні заняття для студентів у Медичному інституті Сумського державного університету, де він на той час викладав. О пів на шосту ранку йому зателефонував товариш і сказав, що розпочалася війна.

«Уже зранку було чутно вибухи, Охтиркою їздила російська військова техніка. Звісно, ми якось морально готувалися, але ніхто не вірив, що таке відбудеться направду. Ми зібрали необхідні речі, документи, і разом з дружиною, яка також тут працювала, приїхали до лікарні. Речей взяли на кілька днів, а врешті не виходили з лікарні два-три тижні. Це було і небезпечно, але й дійсно ніколи — ми працювали цілодобово».

Першого пораненого, якого оперував Ігор Гресько, до Охтирської лікарні привезли вдень 24 лютого — ним був російський військовий. Росіянина занесли до приймального відділення з гранатами та зарядженим автоматом у руках.

Через кілька днів українські військові прийшли забирати окупанта, який вже поправлявся після поранення.

«Я спускався з оперблоку сходами вниз і побачив, як росіянина везуть на колясці, а йому назустріч із ліфта вивозять маленького хлопчика, який днями постраждав від обстрілу «Градів», і якого оперувала інша бригада хірургів, — говорить Ігор Гресько. — Ці дві коляски зустрілися у холі: хлопчик із перебинтованою головою і росіянин. Мене якось так колихнуло, я не стримався і зарядив руському підзатильника, кажу «подивися, падло, із ким ти воюєш, що ви творите, ось — наслідки. Він заплакав, сказав — «це не я», а до мене одразу підбігли наші хлопці, відтягнули, кажуть «не треба, доктор».

«Отак і почалися наші будні з Олександром Миколайовичем», — підсумовує Ігор Гресько. Олександр Лисенко — медичний директор лікарні, який після закінчення Полтавського медичного університету приїхав до Охтирки проходити інтернатуру з хірургії, залишився у місті й з того часу попрацював ургентним хірургом, завідувачем хірургічним відділенням і виконувачем обов’язків головного лікаря.

Олександр Лисенко та Ігор Гресько разом оперували дівчинку Алісу, яка під час обстрілу «Градами» мікрорайону Дачний разом із дідусем бігла до сховища у дитячому садочку. Вони потрапили під обстріл вже на території садочку, де дідусь загинув на місці, прикривши собою онучку.

Дівчинку привезли до нас з травмами, несумісними з життям, — говорить Олександр Лисенко. — Ми зробили все можливе, Аліса прожила ще добу й померла.

Із складних операцій хірург згадує випадок, коли куля увійшла пацієнтові у ліву сідницю і вийшла біля правої лопатки. Тоді хірурги оперували більше 3,5 годин, видаливши кілька органів та усунувши пошкодження.

Його колега Ігор Гресько, згадує, що перші три ночі повномасштабного вторгнення він взагалі не спав, а на четверту добу заснув на 20 хвилин.

«Ми стояли в операційній по 16-17 годин, безперервно, — говорить Ігор Гресько. —  Переходили з однієї операційної в іншу. Вибачте, пішов у туалет, переодягнувся і вперед — там вже інший пацієнт. Таке чергування у мене було, коли обстріляли ТЕЦ, тоді привезли багато поранених. Ми зайшли до операційної о 6 вечора, а вийшли о 4 вечора наступного дня, майже добу оперували».

«Ми лягали спати і не знали, чи прокинемося вранці»

Олександр Лисенко згадує, що 24 лютого 2022 року роботу Охтирської лікарні організували за кілька хвилин: створили бригади лікарів, у які входили хірурги, анестезіологи, ортопеди, медсестри, санітарки, і закріпили кожну за однією з п’яти операційних.

 «Тоді кожен точно знав, у яку операційну йде і що робить, лікарня працювала, як вулик, — говорить Олександр Лисенко. — За ті майже півтора місяці, коли нас обстрілювали з різних видів озброєння, ми пролікували понад 550 людей. Найбільше пацієнтів — 77 — до нас поступило 26 лютого, це відбулося протягом кількох годин. Нам дуже допомагав полтавський шпиталь: ми оперували, стабілізували і на наступний день пацієнтів евакуйовували. Дороги на Суми і Харків тоді були перерізані, єдиний шлях, який залишався — на Полтаву через Гадяч. Там вже пацієнтів розподіляли по різним лікарням, самі б ми всіх не пролікували через брак місць і персоналу».

Станом на 24 лютого 2022 року у лікарні знаходилося близько 300 пацієнтів, тих, у кого лікування закінчувалося або вони могли його продовжити самостійно, виписали. Близько ста пацієнтів у тяжкому стані та після операцій залишилися у медзакладі. Тоді лікарня була розрахована на 309 ліжок, зараз – на 350.

«На середину березня у нас із 600 працівників залишилось 220, вони працювали цілодобово та жили у лікарні, — говорить Олександр Лисенко. — Після бомбардування ТЕЦ у ніч з 7 на 8 березня у місті зникло опалення і коли ударили морози, ми відпустили із Охтирки працівниць з дітьми. Лікарню рятував дизельний генератор, завдяки якому у нас було світло у критичних точках — реанімації, оперблоці, приймальному відділенні».

У перші дні вторгнення медики телефонували власникам приватних аптек, які відкривали їх, аби працівники лікарні могли взяти ті медикаменти й перев’язувальні матеріали, яких не вистачало. Згодом до лікарні почали привозити ліки та харчі з Полтавської області.

«Коли ми зрозуміли, що застрягли в лікарні надовго, стало питання, чим харчуватися, — говорить Ігор Гресько. — Бо з собою взяли лише змінну білизну й документи. Тоді відгукнулися люди: приносили, хто тушонку, хто картоплі, хто хліба. Допомагали і друзі, й підприємці, й волонтери, таке було якесь єднання, розуміння серед людей. Одна бабуся принесла блістер своїх таблеток, плакала й казала — беріть і все».

Ігор Гресько говорить, що дякувати треба всім — людям, які забезпечували місто електроенергією, водопостачанням, опаленням, зв’язком і інтернетом. Коли на одній із ліній пропадало світло, лікарню перемикали на іншу. Згодом медзакладу передали генератор, який за потреби включався автоматично.

Майже всі медичні працівники, які залишилися тут, стали трохи по-іншому цінувати своє життя, змінили ставлення не лише до своєї праці, а й до самих себе, відчули, наскільки життя коротке, — говорить Олександр Лисенко. — Ми лягали спати й не знали, чи прокинемося вранці, авіабомбардування відбувалися в основному вночі. Пролетів російський літак — нам привозять 20 поранених, усі операційні зайняті, знов лунає тривога, але ніхто пацієнтів не кидав, хоча ми і знаходилися на верхньому поверсі. Ідуть вибухи, а ти стоїш, оперуєш.

Так, під час удару по ТЕЦ у акушерсько-гінекологічному відділенні проводили кесарів розтин. Тоді за словами медиків, приміщення здригнулося, але лікарі продовжили роботу. Одразу після пологів породіллю з немовлям спустили до підвалу.

Після того бомбардування у лікарні вилетіли вікна на першому поверсі, а по будівлі пішли тріщини. Медики говорять, що через те, що вікна здвинулися, у них досі свистить вітер і вони потребують ремонту.

«Наші хірурги оперують майже все»

На початку повномасштабного вторгнення медики вперше стикнулися з сортуванням, коли до лікарні привозять багато постраждалих і потрібно швидко вирішити, кому допомагати в першу чергу.

«Якщо пацієнт може ходити, то це — легкий пацієнт, їм займається одна бригада, якщо не може, то його передають бригаді, у якій є досвідченіші лікарі, — говорить Олександр Лисенко. — Із легкого стану в тяжкий пацієнт може перейти, навпаки – ні. А що робити, коли поступає 20 поранених, а операційних лише п’ять? Треба вирішувати, кому допомагати одразу, хто може почекати, а комусь допомогу вже не потрібно надавати, бо пацієнт вже в стані агонії. На жаль, і такі були, і ми мали приймати відповідні рішення».

Окрім постраждалих від обстрілів, до медзакладу зверталися пацієнти з загостреннями хронічних хвороб, з апендицитами, грижами, виразками, тощо.

У нас загальна хірургія і наші спеціалісти не заточені під травми лише одного виду, вони оперують майже все — і на грудній клітці, й на черевній порожнині, й голову, й кінцівки, — говорить Олександр Лисенко. — Виняток — планові онкологічні операції. У нас були деякі нюанси, але ми були на зв’язку з обласними фахівцями й перед тим, як робити щось нове, консультувалися. Так, хоч і не за дуже хороших обставин, з’явився новий досвід.

Наразі у лікарні шість операційних, які знаходяться у хірургічному відділенні, у відділенні акушерства і гінекології та у лор-відділенні. Хірургія має лапароскопічну стійку із 30-кратним збільшенням, за допомогою якої роблять малоінвазивні втручання, такі як видалення каменів, апендицитів, жовчного міхура, деякі гінекологічні та урологічні операції. За 2023 рік провели більше 180 лапароскопічних втручань.

Також у лікарні проводять артроскопічні операції – малоінвазивні хірургічні втручання, які дозволяють за допомогою двох невеликих доступів провести операцію на суглобі. Близько двох років у медзакладі роблять ендопротезування кульшових і колінних суглобів, ендопротезами пацієнтів забезпечують за державною програмою, але іноді людині потрібні протези, яких немає у програмі, тоді пацієнт мусить придбати їх за власний кошт.

У відділенні отоларингології і офтальмології за допомогою відеостійки роблять ендоскопічні операції в порожнині придаткових пазух носа і в порожнині носа, а офтальмологи проводять заміну кришталиків.

Реабілітаційне і діагностичне: відділення, які відкрили після 2022 року

У 2023 році Охтирська центральна районна лікарня стала кластерною, таких на Сумщині п’ять. Медзаклад надає допомогу пацієнтам з усіх громад Охтирського району. Щоб стати таким закладом, лікарня має відповідати кільком вимогам: сюди можна добратися із будь-якої точки району максимум за годину, населення району має бути не менше 120 тисяч, медзаклад має мати укомплектований штат та наявність певних відділень.

За словами медичного директора Олександра Лисенка, до створення кластеру на лікуванні у медзакладі одночасно перебували в середньому 250 пацієнтів, а після – 370, що значно підвищило можливість заробляти кошти за договорами з НСЗУ.

У 2024 році Охтирською центральною районною лікарнею підписано 22 пакети з НСЗУ, додалися стаціонарна і амбулаторна реабілітація та швидке реагування внаслідок надзвичайних ситуацій.

За словами Олександра Лисенка, із коштів, зароблених за договорами з НСЗУ, лікарня виплачує заробітну плату, закуповує медикаменти та деяке обладнання. Капітальні та поточні ремонти, комунальні послуги і обладнання оплачує Охтирська міська рада. Із харчуванням і деяким медичним устаткуванням допомагають гуманітарні фонди та благодійники.

Одна з вимог до кластерної лікарні — наявність реабілітаційного відділення, яке розпочало роботу з початку 2024 року. Воно розраховане на 30 ліжок стаціонару та амбулаторний прийом. До цього в Охтирці можна було пройти лише фізичні процедури, такі як електрофорез, магніти, масаж, для реабілітації пацієнти мали їхати до лікарень в інших містах.

У відділенні проходять реабілітацію після перенесених інсультів, травм хребта, верхніх і нижніх кінцівок, переломів, операцій, ендопротезування.

За словами завідувача реабілітаційного відділення лікаря-травматолога Станіслава Свинаренка, наразі навантаження на відділення високе, є черга з пацієнтів, яких переводять з інших відділень або направляють сімейні лікарі, також в Охтирку приїжджають хворі з інших областей.

«У нас є апарат біологічного зворотного зв’язку, який за допомогою датчиків та екрану допомагає пацієнту відновити рухи після травм нервових або кісткових тканин кисті, рейкова підвісна система для людей з травмами хребта і тих, хто переніс інсульт, вертиказілатор для швидкого підняття хворого – говорить Станіслав Свинаренко. – Також відділення оснащене біговими доріжками і велотренажерами. Окрім лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, травматологів, невропатологів, фізіотерапевтів, у нас працює психолог».

Ще одне новостворене відділення — діагностичне, яке функціонує з літа 2023 року. Тут знаходяться чотири апарати УЗД, кабінет ендоскопії, що має ендоскопічну стійку, яка дозволяє робити якісні й менше травматичні для пацієнта обстеження товстого кишківника та шлунку. Кабінет цистоскопії, де обстежують сечовий міхур, гістероскопії — обстеження матки, гастроскопії — обстеження шлунку і стравоходу.

Лікарня має два комп’ютерні томографи, один з яких наразі не працює та перебуває на гарантійному ремонті, найближчим часом МОЗ має передати медзакладу новий апарат, який замінить томограф, що вже вичерпав свій ресурс. За минулий рік спеціалісти радіологічного відділення провели близько 6 тисяч томографій.

За словами завідувача рентгенологічного відділення лікаря-рентгенолога Руслана Лісних, комп’ютерний томограф дозволяє візуалізувати велику кількість патологій у різних анатомічних ділянках: це можуть бути кінцівки, голова, грудна клітка, черевна порожнина.

«Ми робимо томографії при порушеннях мозкового кровообігу, інсультах, — говорить Руслан Лісних. — Внутрішньо-мозковий крововилив або гематому на звичайному рентгені не побачиш, на відміну від томографії».

У відділенні встановили новий цифровий рентген-апарат типу U-дуга, за допомогою якого роблять оглядове дослідження органів грудної клітки. Наразі, за словами Руслана Лісних, відділення потребує нової мамографії, яка б відповідала критеріям НСЗУ, і інтеграції системи, яка б об’єднувала всі цифрові дослідження в одному місці, щоб кожен лікар медзакладу мав до них віддалений доступ.

Як працює відділення штучної нирки під час війни

Із 2016 року у лікарні функціонує відділення гемодіалізу, за цей час тут пройшли лікування 86 людей, наразі на замісній нирковій терапії знаходяться 26 людей.

Апарат штучної нирки, до якого підключається пацієнт, за допомогою хімічних реактивів проводить фільтрацію з організму токсинів і шлаків. Пацієнти приходять до відділення через день і лягають на кушетку на чотири години, цією процедурою людина забезпечує собі функцію нирок на дві-три доби.

За словами завідувача відділення гемодіалізу лікаря-нефролога Миколи Педька, на початок повномасштабного вторгнення на замісній нирковій терапії перебували 32 пацієнти.

Люди намагалися приїхати до нас, але, на жаль, кілька пацієнтів із прилеглих сіл не змогли добратися до лікарні, знаю, що двоє з них загинули через два тижні без гемодіалізу, — говорить Микола Педько. — Частина наших пацієнтів тоді виїхала з Охтирки, хтось за кордон, хтось в інші регіони, на середину березня у нас залишилося 16 хворих. Щойно починалися обстріли чи авіабомбардування, ми екстрено відключали пацієнтів від апаратів і спускалися у сховище.

Наразі у лікарні підписані договори з Національним інститутом хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова, медзаклад планують зробити базою для забору донорських органів, таких як нирки, серце, легені і печінка, для подальшої трансплантації.

«Трансплант-координатори у нас уже готові, не вистачає лише газового аналізатора, який визначає рівень концентрації вуглекислоти в крові, — говорить Олександр Лисенко. — Якщо у лікарню поступить пацієнт, у якого констатована смерть мозку, то за згодою родичів він зможе стати донором. До прикладу, якщо пересадити нирку людині на гемодіалізі, то вона буде відключеною від апарата, зможе виїжджати з міста, у неї зміниться якість життя».

«Важко втримати на місці людей за 40 км від кордону з Росією»

Робота лікарні більш-менш налагодилася після звільнення Тростянця, тоді закінчилися щоденні обстріли й авіабомбардування.

«Я не знаю, чи витримала б психіка, якби мені прийшлося все це ще раз пережити, — говорить Ігор Гресько. — Мабуть, ми тоді вижили, бо не усвідомлювали, чим це все могло б закінчитися. Це інстинкт самозбереження — мозок сам себе захищав від усвідомлення реальності».

Ігор Гресько говорить, що після пережитого медики зрозуміли, наскільки важливо бути укомплектованими обладнанням та медикаментами, й бути готовими до всього. Наразі у лікарні є відпрацьований план, як діяти в умовах надзвичайних ситуацій, також у медзакладі зробили все необхідне для його можливої автономної роботи.

«Треба готувати універсальні кадри, розумію, що всього в житті не навчишся, але особливо під час війни медики мають мати навички не лише зі своєї спеціалізації, кожен лікар має вміти і надати невідкладну допомогу, і асистувати в операційній, — говорить Ігор Гресько. — А зараз нам важливо, як мінімум зберегти той персонал, який у нас є, бо важко втримати на місці людей за 40 км від кордону з Росією, ще важче знайти нових працівників. Тому наші лікарі отримують по кілька спеціальностей, бо людський ресурс обмежений».

За його словами, частина медиків виїхала, але за ці два роки й прийшло більше 10 молодих фахівців. Наразі медзакладу потрібні анестезіологи, педіатри, лікарі невідкладних станів, хірурги, ортопеди, гінекологи.