В Охтирці зникли унікальні двері будинку, який старожили називали «Експедицією»

Споруду звели ще 1908 року біля залізничного вокзалу — того самого, який згодом знищили російські окупанти, розповідає Ворскла.Життя прикордоння

Будинок належав Іванівській дослідно-селекційній станції Павла Харитоненка. Тут могли переночувати чи перепочити науковці та спеціалісти, які прямували до станції. Такий собі дореволюційний готель для відряджених.

А парадні двері були не просто входом до будинку. Це був справжній витвір мистецтва, виконаний у стилі українського архітектурного модерну.

Вони пережили зміну влади, власників і призначення будинку. Пережили десятиліття без належного догляду. Сохли, деформувалися, трухли, але навіть у такому стані зберігали красу й характер.

Нещодавно у приватній частині будинку почався ремонт. Двері зняли — і під час демонтажу вони розсипалися. Власниця пояснила, що хотіла їх урятувати та відреставрувати, але дерево було надто пошкоджене часом.

Люди не постраждали — і це найголовніше. Але Охтирка втратила ще одну деталь, яка робила її саме Охтиркою.

Автентичні двері колишньої друкарні вже замінили металевими. У старому кінотеатрі, нинішньому Будинку молоді, з’явилися пластикові.

Зникли унікальні сходи на Будинку офіцерів, фонтан із рибкою біля будинку культури заводу «Промзв’язок», давні гіпсові скульптури в міському парку.

Без догляду руйнуються й дерев’яні скульптури у Саду українських пісень та байок.

Фахівці у сфері культури та охорони спадщини наголошують, що такі елементи потрібно вчасно виявляти, описувати, фотографувати, оцифровувати й пояснювати власникам їхню цінність.

Адже приватна власність не завжди означає, що з історичною будівлею чи її елементами можна робити будь-що. Якщо споруда внесена до реєстру пам’яток, власник має укласти охоронний договір і підтримувати її в належному стані.

Однак чимало старих будинків, дверей, огорож, сходів і декоративних деталей офіційного статусу пам’ятки не мають. Їх може захистити лише людська свідомість — розуміння, що це не мотлох, а частина історії міста.

В інших українських містах такі ініціативи вже працюють. У Чернігові волонтери відновлюють дерев’яне різьблення на старих будинках. В Івано-Франківську команда «Франківськ, який треба берегти» реставрує історичні двері. У Харкові діє ініціатива «Дверики Харків». У Львові збереження старовинних брам стало частиною муніципальної програми.

Ці приклади доводять, що навіть одна відновлена брама чи врятована дерев’яна деталь може стати початком великої справи.

Охтирці також потрібен своєрідний реєстр її унікальності — старовинних дверей, вікон, балконів, огорож, сходів, скульптур і будинків, які ще можна встигнути зберегти.

Можливо, історія дверей «Експедиції» стане не лише розповіддю про втрату, а й приводом нарешті уважніше подивитися на місто.