Як воно – жити під кулями, витримувати побутові незручності за будь-якої погоди, спати в окопах чи де прийдеться, вдалині від родинного тепла і затишку, ризикувати кожної хвилини найціннішим, що має кожна людина – своїм життям. Про все це не за чутками знають українські Захисники і Захисниці, які саме сьогодні приймають вітання з приводу державного свята, яке видалося потрійним – Дня Захисників і Захисниць України, Козацтва та Покрови Пресвятої Богородиці.
Охтирка здавна вважалася гусарською колискою, яка виплекала не одного славетного полководця. Продовжуючи славні традиції своїх пращурів, охтирські військовослужбовці ходять у наряди, відшліфовують військову майстерність, працюють над фізичною підготовкою та, якщо покличе Батьківщина, збираються у дорогу на територію проведення ООС. В цьому році державне свято 14 жовтня перейменували в День Захисників і Захисниць України.
Напередодні свята «ОхтиркА online» поспілкувалася з військовослужбовицею ВЧ А0563 Анастасією Олександрівною Резуненко. Тендітна дівчина, яка народилася в один рік із незалежністю України, стала на військову стежину за покликом душі. І не даремно, адже саме завдяки цьому вибору вона знайшла кохання всього свого життя. Проте дізнаємося про все по черзі.
Анастасія Олександрівна, чому Ви обрали саме фах військовослужбовця, де цьому вчилися?
– Я родом із с. Велика Побійна, що на Хмельниччині. Сама назва рідного населеного пункту говорить про те, що давно на цій землі відбувалися запеклі бої з турками. Я взагалі мріяла про професію військового журналіста. Але в той час дана спеціальність не була дуже затребуваною. Тому обрала факультет «Культурології» у Львівській академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного. Моя спеціалізація – робота начальника військових клубів та морально-психологічне забезпечення особового складу.
Де служили після закінчення ВУЗу?
– В 2013 році продовжила службу на посаді начальника клубу у Хмельницькій 19 окремій ракетній бригаді Святої Варвари. Навчаючись на 5 курсі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром, який опановував спеціальність військового інженера на 4 курсі.
Це було кохання з першого погляду?
– В нашій академії на потоці було 10 дівчат, всі інші курсанти – хлопці. Але коли зустрілася поглядом з Олександром, то зрозуміла, що це мій чоловік. Напередодні його випускного ми відсвяткували подвійне весілля. В один день розписалися ми з Сашею та його рідний брат-близнюк Дмитро зі своєю коханою. Після шлюбної ночі о шостій ранку вже збиралися на шикування.
Як життєвий шлях завів вас до Охтирки?
– Після завершення навчання мого чоловіка направили на службу до військової частини А0563. Моя спеціалізація дозволяє мені служити у будь-якій частині, а мій Олександр є військовим інженером, тому служба у 91 окремому Охтирському полку оперативного забезпечення ” Схід”, який дислокується в Охтирці, відповідає його кваліфікації.
Чи були Ви з чоловіком в зоні проведення ООС?
– Через місяць мій чоловік за власним бажанням вже був на передовій в зоні проведення АТО. По іншому й бути не могло, адже він гідний син свого батька – командира частини. Пригадую, він мені навіть на сказав про це. Не хотів, щоб я хвилювалася. Зрозуміла лишень, коли о 5 ранку отримала смс-повідомлення наступного змісту: «В мене все добре. Цілую та обіймаю». Після цього наша родина почала жити у ритмі війни та постійних відряджень. В домі завжди спакована тривожна валіза. Пригадую, як після першої ротації із зони АТО, мій чоловік, приїхавши до дому, сказав мені, що він готовий до поповнення в родині. І незабаром у нас з’явився синочок Олежка, якому зараз 6 рочків.
Я була на території проведення ООС з грудня 2019 по березень 2020 року в якості заступника командира підрозділу з морально-психологічного забезпечення. Моїм основним завданням було підтримка дисципліни, порядку та морального духу особового складу. Все задля того, щоб військовослужбовцям було комфортно виконувати поставлені бойові завдання. Моя підтримка починається зі щирої усмішки, смішної історії, а далі вже говоримо про наболіле. На передовій воїни дуже сильно сумують за домівкою і ріднею. Тому коли привозять пакунки з дитячими листівками та малюнками, на суворих втомлених обличчях одразу з’являється посмішка, а думки відлітають до рідної оселі.
В яких куточках світу вже вдалося побувати?
– Мій чоловік об’їздив пів світу. Був у Косово, Лондоні, а зараз перебуває на Африканському континенті в Конго у складі миротворчої місії ООН. Він є бортовим перекладачем. У складі екіпажу виконують поставлені завдання, наприклад, евакуюють місцеве населення. Саме знання англійської мови відкрило для нього такі можливості. Полетів до Африки у серпні, і побачимося ми ще не скоро – через 10 місяців.
Як вам вдається зберігати сімейне вогнище від затухання та випробувань відстанню?
– Добре, що живемо в час електронних технологій, коли можна додзвонитися в будь-яку країну, натиснувши кнопку на смартфоні. Виручає відеозв`язок, можливість пересилати фото та відео. Головне – це довіра та повага до другої половинки і постійна підтримка, щоб не трапилося. Це дуже мотивує, допомагає у вирішальний момент приймати виважені рішення, цінувати життя та одне одного.
Чи є якісь поблажки для жінок-воїнів під час служби?
– Військовий статі не має. На полі бою чи у військовій частині всі рівні. Наприклад, всі разом біжимо на пробіжку до Ківшара по 3 кілометри. Жінки і чоловіки біжать на рівних.
Якому одягу віддаєте перевагу у цивільному житті?
– Люблю носити зручний та практичний одяг. Тому в сукні і на підборах мене можна побачити хіба що на свята.
Який світ ваших захоплень?
– Люблю з сином малювати. Також коли видається вільна хвилина – займаюся спортом. Люблю бігати. Нещодавно зайняла третє місце з гирьового спорту між командами оперативного командування «Схід». 119 разів підняла гирю, вага якої складала 16 кг.
Дякую за цікаву розмову. Ще раз зі святом. Бажаю, щоб Ваш дім був наповнений теплом і любов’ю, а служба завжди приносила моральне та матеріальне задоволення.
Спілкувалася Олена Кириченко
