Волонтерський штаб в Охтирці на Сумщині почав працювати під час окупації міста росіянами, у березні 2022 року. Донині він допомагає мешканцям та військовим з більшістю їхніх потреб. Ми поспілкувалися з однією з найактивніших волонтерок штабу, пані Альоною – її так усі називають, насправді ж вона – Ольга Миколаївна Кузьменко. За сумісництвом – дружина мера Охтирки. Чому вона вирішила займатися волонтерством, хто допомагає місту під час війни та як впливає політика на роботу, Ольга Кузьменко розповіла в інтерв’ю Суспільному.
— Коли організувався цей волонтерський штаб? Ви який стосунок маєте до нього? І чому вас звинувачують у тому, що ви — дружина мера?
— Якщо хтось говорить “Дружина мера, о як тобі пощастило”, я скажу що це насправді дуже складна робота. Це насправді дуже важко. Не скільки ти повинна ходити дуже гарна з манікюром, на каблуку і в гарних сукнях, а ти повинна просто пахать біля свого чоловіка і підставляти йому плече. в мене таке кредо в житті, що я повинна завжди бути тилом для свого чоловіка. Ми з ним вже одружені 25 років. І за цей час ми пройшли з ним дуже складний шлях. Були злети і падіння, пережито було багато. На даний момент, коли він став мером, я зрозуміла, що найважче — це підтримати його, вислухати його і зрозуміти, де можна допомогти, бо він всього не встигав. Насправді він є дуже класним лікарем, але так сталося, що він став мером. Для нього це зовсім нова справа, де він почав свою кар’єру, і максимально моє завдання цьому допомагати.
— Як ви в цьому штабі опинились та як створювався цей штаб?
— Коли почалася війна, 24 числа, це був четвер, а вже з понеділка до нас почали надходити вантажі гуманітарної допомоги. Це були вантажі від сусідніх ОТГ, за що їм велике “Дякую”, хочеться уклонитися, що вони зрозуміли нашу біду після бомбардування. Були точки створені, які приймали ці гуманітарні вантажі. Вони роздавалися, готувалася їжа для військових, і коли в певний час зрозуміли, що нам не вистачає однієї точки, ми відкрили другу, а потім третю.
Так як міський голова наш взяв собі за правило кожного дня виходити в ефір, про нашу Охтирку почула не тільки Сумська область і Україна, а й далеко за її межами. Тому вантажі йшли різні, йшли звідусіль: Львів, Закарпаття, центральна Україна, Польща, Італія, Німеччина – було дуже багато. Це потрібно було правильно спрямувати. Хтось займався військовими, хтось готував їм їсти, хтось домовлявся за якісь військові предмети, продукти, хтось відповідав за розвезення.
— Чи обраховували ви, яку кількість вантажів отримали, скільки розподілили, і хто отримав ці вантажі?
— Ну я вам скажу, що з початку березня відкрився саме цей штаб, ми опрацювали 150 машин, це були як легкові авто, і з причепами, це були і фури. Бо іноді бувало так, що наші мешканці, підприємці, дзвонять і говорять : ми вивезли родини і назад ми вертаємося пусті. Можна, ми заїдемо у волонтерський хаб, завантажимось і привеземо? Без питань. Тобто співпраця була з усіма, хто нам привозив: будь ласка, ми працюємо і роздаємо.
— Ви ведете облік, кому ви роздавали і скільки роздавали? Тому що, зараз дуже багато волонтерських штабів, і є не дуже добросовісні, які не звітують про свою роботу, не надають інформації і документації про те, яка діяльність ведеться.
— Я пропрацювала понад 10 років бухгалтером по матеріалах, в бюджетних установах, і пережила не одну перевірку, то саме завдячую таким перевіркам, вони навчили дуже багато. Питання в тому, що має бути облік і контроль. Облік – що прийшло, контроль – що і куди пішло. Тому, що перший штаб, що другий штаб, що наш третій штаб базувався на тому, що рахували все.
Іноді бувало таке, що приїжджає машина легкова, забита, з причепом. Виходиш до водія і запитуєш “Хто давав?”, він плечима здвигує і каже “Мене завантажили і я поїхав”. Ми записували номер машини, хто водій, телефон. На кожну машину у нас виписувалась накладна, і ми робили опис, ми рахували ящики, які прийшли, чи це паки були, чи коробки були, на кожну машину велася накладна.
— Мабуть, негативу на вашу голову вилилось дуже багато, з чим він був пов’язаний?
— У кожної людини свої цінності, хтось цінить відрами, хтось цінить цистернами доброту, а хтось взагалі її не помічає. Тому, як я вже сказала, призвання моє на цю каденцію міського голови, це допомагати міському голові і робота у нас була побудована, перш за все, прозоро. Є документи приходу, є документи, кому видали. Коли ми розвозили гуманітарну допомогу, ми розробили відомості, це елементарна табличка – ПІБ, телефон, адреса і підпис. Головне, щоб у нас була інформація, що людина отримала гуманітарну допомогу.
Була організована вона по-різному. Якщо ми говоримо про штаб, у нас на сайті були розміщені телефони. Дзвонили бабусі і казали мені, що потрібна гуманітарна допомога. Хто залишився тоді в місті, вони своїм транспортом за свої кошти розвозили цим бабусям.
Наш штаб третій, він більше працював на об’єм, тобто ми вимушені були організуватися поквартально. У нас місто розбито на квартальні комітети, але так як війна і кожен має право хвилюватися за свою родину, за своїх дітей, багато людей, голів квартальних комітетів повиїжджали. І ми співпрацювали як – от приїжджаємо на вулицю, і ні до кого не достукаєшся. Стукаєш в один двір, в другий, і це при тому, що бомбардування.
–Ви будете роздавати гуманітарну допомогу?
– Та я…
– Ми вам привеземо в ящиках. Тому що у нас не було можливості пакувати, людей було дуже мало, це були бомбардування і щойно повітряна тривога, то багато хто йшов в укриття. І ми розвозили ящиками. Але коли розвозили продукти, предмети гігієни, одяг, який пізніше з’явився, ми виписували накладну, яку людина підписувала, що вона отримала, скільки ящиків. Макарони були, консервація була, печиво, солодощі, гігієна, все було по накладній, а замість цього при просили відомість: ПІБ, телефон, адреса.
І на сьогодні ми хочемо сказати, що ми, Охтирська міська рада, яка працює з нашим волонтерським штабом, охопила 99% мешканців.
— І скільки волонтерів прийшло за таким алгоритмом дій?
— З березня місяця у нас було понад 200 таких людей, з якими ми співпрацювали. Це були деякі квартальні комітети, які залишилися. У квартальний комітет входить по 20-25 вулиць. Голову квартального комітету я набрала, кажу: Ви на місці? – Да, на місці! – Є така пропозиція, дайте мені 5 людей, яким я буду привозити гуманітарну допомогу, і які будуть роздавати. Саме квартальні знають, де люди з інвалідністю 1 категорії, де бабусі лежачі, де діти, багатодітні родини, дітки з інвалідністю. Це люди, яким я хочу подякувати за те що в такий скрутний час, і це безкоштовно, це саме з розумінням того що це людська біда, вони стали на захист інших людей. Вони розвозили, розносили. На велосипед торбинка, тому що це обстріли, не в усіх було пальне, автомобіль. І квартальні розвозили.
— Ви сказали що три штаби були, а зараз лишився один. Чому така ситуація?
— Ситуація така, бо до нас стало менше йти гуманітарної допомоги і як такої гуманітарної кризи у місті не було. Якщо телефонує бабуся і каже:“ Я голодна, мені нічого їсти”. То ми, по-перше, перевіряємо за списком, бо у нас є великий обсяг інформації, хто вже отримував. Бувало таке, що якусь бабусю ми не встигли охопити, або бабуся не відчиняла двері, вона жила в закритому домоволодінні, і нікого, поки військові дії, не впускала. Перевіряємо чи отримувала/не отримувала, але обов’язково ми їй веземо.
— Зараз яке першочергове завдання вашого волонтерського штабу?
— У нас є незахищені категорії, яким потрібно допомогти. Буквально місяць назад керівник нашого волонтерського штабу каже: у нас об’єм невеликий, але у нас є діти з інвалідністю, є діти від 0 до 3. Вони в місті є, не виїхали, люди настільки вірять, що буде перемога. Є труднощі та є свої проблеми, але в місті є такі дітки, є лежачі люди, які потребують допомоги. І найменш захищеним категоріям населення ми надаємо цю допомогу. І коли два тижні тому до нас приїхав “Червоний хрест”, була вивантажено 1500 пакунків, то видавала міська рада людям з інвалідністю 2 групи, це люди, які отримують пенсію, вона не велика, але у нас скрутний час і підтримка якась буде продуктова.
Наступного разу, коли у нас буде “Червоний хрест”, це вже буде видаватися людям з інвалідністю 3 групи. Секретар міської ради бере списки в управлінні соцзахисту, і там адресно видається. Коли вже стоїть питання, що людина не може прийти, то ми знову залучаємо до роботи квартальних, або голів ОСББ, або старшого по будинку.
— Всі вірять у перемогу, але, тим не менше, формують “н/з”. Чи ви формуєте?
— Зараз така ситуація що починають бомбити гуманітарні штаби. Ми зараз моніторимо усі інформаційні канали, то починають бомбити школи, здебільшого, бо гуманітарні штаби знаходяться в спортивних залах, бо це зручно. Тому ми більше намагаємося роздати мешканцям, для того, щоб кожен знав що у нього є н/з у шкафчику, завдяки якому він протягне. Але перемога за нами. Ми впевнені.
— Чи співпрацюєте ви із донорами на запит якихось потреб? Наприклад до вас люди звертаються і кажуть: нам не вистачає памперсів, наприклад, або дитячого харчування або ще щось, що зараз не доходить до Охтирки. Чи працюєте ви за замовленнями із якимись донорами, які можуть вам у цьому допомогти?
— По памперсах та дитячому харчуванню – у той час, коли до нас йшли дуже великі грузи, все ми класифікували – дитяче окремо, доросле – окремо, памперси окремо. Тому, на сьогодні, ми забезпечені цими продуктами. Київська фірма привозила нам вантаж, в якому були дитячі візочки для маленьких діток, прогулочні візочки, манежі були, качалки, одяг, пляшки, соски, – це я приклад привела товарів для маленьких дітей. То зараз, наприклад, у нас є породілі, або телефонують і кажуть: я вагітна. Я кажу: бажаю, щоб все добре закінчилось, приходьте до нас із свідоцтвом про народження. Ми формуємо пакунок малюка. Там є нові речі, є не нові речі, але це пакунок малюка. Памперси це обов’язково, але я скажу, що ще з березня, коли була потреба в памперсах, ми розвозили по аптеках.
— Моє питання було в тому, чи працюєте ви за замовленням, наприклад коли є в місті нагальна потреба – той товар чи продукт якого не вистачає, його просто немає, ви можете замовити його? Вам допомагають донори з цим чи ні?
— На нас виходить дуже багато благодійних фондів, які питають – дайте нам офіційну потребу із підписом і печаткою, щоб ми вже йшли і працювали із іноземними або українськими фондами. До прикладу, зараз ми їм готуємо документи, нам подарували машину з Німеччини, але її потрібно пригнати. Для того, щоб пригнати, потрібні водії відповідної категорії, людина, яка б не спала дві доби, пройшла через митницю і ще привезла гуманітарний вантаж, який є в цій машині. Машина ця буде для нашого комунального підприємства. І от ми звернулися до фонду “Софія Київська” з проханням пригнати нам машину із гуманітарною допомогою. На сьогодні уся потреба, яка у нас є, благодійні фонди відгукуються, вони з дуже великим співчуттям, дуже багато хто хоче приїхати з благодійних фондів, вони хочуть приїхати подивитися місто, побачити, як ми працюємо, які у нас документи, і потім вони співпрацюють далі за нашими потребами.
— Який найбільший негатив, що заважає працювати?
— Коли припинили постріли, з березня місяця у нас включилась політика. Буває, є вимога благодійників, що ви повинні на відео вручити гуманітарну допомогу, так як було з солодощами. Попросили благодійники – зніміть це на відео, щоб ми побачили, зробили ролик, щоб ми відзвітували. Але багато людей сприйняли це як піар міського голови. Політика – це дуже неприємна справа. Дуже важко, морально важко. Бо ти працюєш з ранку до вечора, це з 8 ранку до 8 вечора. Ми відвантажуємо не тільки мешканцям Охтирки, ми відвантажуємо і військовим. Якщо звертаються військові, ми не маємо права говорити: бабусі, ви вибачте, ви напевно посидьте трішки на бобах, але у нас військові – це номер 1. Але іноді виходить, що і так потрібно говорити, що зачекайте, у нас приїжджає бригада і вантажиться, бабусі зачекайте. Не така гуманітарна криза.
У нас з березня місяця відчинилися магазини, аптеки. Нехай деяких товарів не було, але довозили. І наше ще одне сьогоднішнє завдання в місті – не знищити підприємницьку діяльність. Хочеться висловити велику подяку підприємцям, тому що коли потрібна була допомога, закриваючи очі на все, підприємці допомагали. Потрібно було якесь приміщення? Будь ласка. Потрібно було якийсь товар відвезти-привезти, десь поспівпрацювати, це було тільки для перемоги. Це було дуже приємно, коли згуртувалися всі, і сказали: ми це зробимо, тому що за нами перемога і ми переможемо.
Авторка — Оксана Кириленко
