Рівно за чотири місяці від початку повномасштабної війни, яку Росія розв’язала 24 лютого, Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС.
За це проголосували всі без виключення лідери 27-ми країн Євросоюзу на саміті в Брюсселі.
23 червня 2022 року точно увійде в історію. Як і 17 червня 2017 року, коли за три роки після Революції Гідності, де українці помирали під європейськими прапорами, ми отримали безвіз. І продовжують помирати на полі бою у кривавій війні з Росією за свій цивілізаційний вибір і право бути частиною європейської сім’ї.
Історичний саміт ЄС 23 червня 2022 року не повторив долю сумнозвісного Бухарестського саміту НАТО квітня 2008 року, де через погрози Путіна скинути ядерну бомбу Україні відмовили в наданні ПДЧ в НАТО. Схоже, ЄС відходить від своєї політики “глибокого занепокоєння” та “умиротворення Росії”. У ключових столицях ЄС поволі приходить розуміння, що Європа де-факто вже у війні з Росією.
Заявку на членство в ЄС Володимир Зеленський підписав 28 лютого, на четвертий день від початку широкомасштабної російської війни. Світлини, де він підписує ці документи на тлі мішків із піском в Офісі президента, облетіли весь світ. Тоді це здавалося фантастикою, бо російські війська вже були під Києвом, наступ тривав на 9-ти фронтах, а західні дипломатичні місії покинули українську столицю, знищивши всі папери, щоб більше ніколи не повернутися, бо не вірили, що Україна вистоїть. Принаймні, так закордонні дипломати кажуть за зачиненими дверима.
А ми вистояли. До столиці повернулися дипломатичні місії майже 60 країн. Єврокомісія в найкоротші терміни розглянула заявку України на членство і дала свої висновки до заповненого нами опитувальника. За процедурою, країна-аплікант спочатку заповнює спеціальний опитувальник Єврокомісії, яка потім оголошує свій вердикт. Власне, фінальне “так” від Єврокомісії ми почули 17 червня.
Отримання статусу кандидата, який відкриває нам доступ до фондів ЄС на сотні мільярдів євро, ще не означає, що вже завтра ЄС офіційно розпочне з нами переговори щодо членства. Хоча європейські дипломати зазначають, що якраз у цьому питанні все дійсно залежатиме від сумлінного виконання Україною зазначених у переліку Єврокомісії реформ.
А от рішення щодо вступу України до ЄС, тобто шлях від початку переговорів до реального вступу, може тривати роки, якщо не десятиліття. Про це, зокрема, публічно говорив Еммануель Макрон. Тобто навіть якщо Україна виконає всі умови, впровадить всі реформи, викорінить корупцію і стане зразковим в усіх сенсах кандидатом, це суто політичне рішення.
Наприклад, видання Politico пише, що навіть зі статусом кандидата виникає запитання, скільки Україна в принципі зможе ще проіснувати (вистояти), щоб приєднатися до ЄС, бо війна триває.
Коли Україна гримнула дверима, відрізавши, що не сяде за стіл переговорів із Росією, в Європі зазвучали голоси, що перемогою України вважатимуть повернення до кордонів 24 лютого. Європейських лідерів можна зрозуміти: ціни на пальне на заправках зростають, опалювальний сезон наближається, а газ чи буде, чи ні – взагалі незрозуміло. Проте це не європейці вмирають на полі бою. І якщо вже й сідати за стіл переговорів із Росією, то лише з позиції сили.
Україна погодилася з тим, що не стане членом ЄС за пришвидшеною процедурою. Ми не відмовляємося від необхідності впровадження реформ. Проте дорога до членства в ЄС не має повторити шлях до набуття членства в НАТО або хоча б отримання ПДЧ, коли Україні протягом багатьох років розповідали, що членство в Альянсі дорівнює антикорупції. Повномасштабна війна, яку Путін розв’язав проти України 24 лютого, наочно продемонструвала, які саме європейські політики по вуха забруднилися в корупційних оборудках із росіянами.
Тому після отримання статусу кандидата ми маємо працювати ще більше, щоб дорога до членства в ЄС дійсно не розтягнулася на десятиліття. А Євросоюз має нарешті усвідомити очевидну реальність: як би комусь не хотілося називати це війною виключно Росії та України, Євросоюз вже де-факто у війні з Росією. Німеччині доведеться нарешті відмовитися від своєї Ostpolitik, яка базується на наближенні Росії до Європи, а Франції – від політики балансування інтересами США за рахунок загравання з Росією.
